СТЯГ ПЕРЕМОГИ

Сьогодні, 23 серпня, як і майже два десятиліття поспіль, Україна  відзначає День свого Державного прапора.  Офіційно святом цей день був проголошений спеціальним Указом Президента Леоніда Кучми № 987/2004 від 23 серпня 2004 року.

Першим поштовхом до запровадження свята стало занесення блакитно-пшеничного прапора до сесійної зали Верховної Ради активістами народних депутатів. Нині ця реліквія зберігається в музеї Верховної Ради України. Серед перших її прапороносців були В’ячеслав Чорновіл, Микола Поровський, Іван Заєць, Ярослав Кендзьор, Ігор Деркач та Володимир Крижанівський.

Тоді, на зорі української незалежності, 18 вересня 1991 року, президія Верховної ради постановою "Про прапор України" надала синьо-жовтому полотнищу статус офіційної символіки країни. Потім, 28 січня 1992 року,  парламент ухвалив постанову "Про затвердження Державним прапором України Національного прапора". Згодом, 28 червня 1996 року, Основним Законом України, його 20-ю статтею, було остаточно зафіксовано, що Державний Прапор України наряду з Державним Гербом України і Державним Гімном України є державним символом України.

За традицією День прапора України святкують підняттям стяга всією державою. Він майорить на будівлях влади, в установах і організаціях, підіймають його й за кордоном наші союзники, друзі й прихильники. Цьогоріч увесь світ побачить ще більше прапорів України.

Церемонію офіційного підняття Державного прапора було затверджено указом Президента України у 2009 році, і відтоді на ній завжди присутні представники місцевої влади, різних об’єднань та організацій, а також пересічні громадяни. Після підняття прапорів святковий день зазвичай продовжується урочистими заходами.

Державний прапор є для кожної нації унікальним способом представити її в усьому світі. Прапор демонструє, що країна є суверенною, що вона займає гідне місце серед інших держав, що поважає свою історію та дбає про майбутнє. Раніше більшість українців сприймали національний прапор як суто офіційний державний символ, що представляє нашу країну насамперед у міжнародному середовищі. Звісно, ми знали, що синьо-жовтий стяг має багатовікову й часто трагічну історію, але у звичайному житті пишалися ним здебільшого під час Олімпіади та інших спортивних змагань, коли його підняття означало перемогу наших спортсменів.

Але ставлення до власного прапора в нашій країні змінилося разом з Революцією Гідності та подіями, що відбулися після неї. Українці відчули, що прапор значить для них набагато більше: він уособлює свободу, силу, гідність, перемогу над ворогом. І ось ми вже звикли бачити національні прапори не тільки на адміністративних  будівлях, але й на дахах приватних будинків чи балконах багатоповерхівок. А це означає, що і всередині держави наш стяг об’єднує людей  у важкі часи і дає змогу кожному громадянинові демонструвати належність до числа патріотів України. 

Сьогодні український прапор – наша гордість і найвідоміший символ України. Під час повномасштабної війни саме під його покровом плекається наша незламність і куються наші перемоги. Саме на тлі цього небесно-сонячного знамена весь світ нарешті-таки роздивився самовідданість і хоробрість українського народу.

Хоча не завжди така кольорова гама була пов’язана з Україною. На прапорах Русі певний час домінували червоні й білі барви, про що є свідчення у «Слові о полку Ігоревім». Сині та жовті кольори у нашій геральдиці набули переваги пізніше – після встановлення християнства. Літописці засвідчили їх у 1410 році в бою під польським селом Грюнвальд, що увійшов в історію як «Битва народів» або «Грюнвальдська битва». 

Вважається, що сучасні кольори прапора як бойової емблеми українського війська з'явилися під час правління гетьмана Івана Мазепи, якому шведський король Карл ХІІ дозволив як союзникові використовувати в бою кольори прапора Швеції. Ось чому прапор України схожий на шведський. Юридично ж поєднання синього і жовтого кольорів остаточно оформилось уже як єдинонаціональне лише на початку XX століття. Перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора відбулося 22 березня 1918 року за законом Центральної Ради. Символічно, що буквально через кілька тижнів флагманський корабель тодішньої Чорноморської ескадри підняв цей стяг на своїй щоглі. Не просто якийсь там пересічний баркас, а Флагман!

То хіба не повинен продовжитися цей символізм уже в ХХІ столітті?

Певно, час наближається…