КОНСТИТУЦІЯ НА ЗАХИСТІ ВІТЧИЗНИ

28 червня цього року Україна відзначає вже 27-му річницю прийняття Конституції – головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Сьогодні, в умовах повномасштабного російського вторгнення і численних злочинів окупантів, усі ми по-новому оцінюємо значення цінностей, закладених у Конституції України. Основний Закон є ядром консолідації Українського народу.

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, тяглість і свої особливості. Він розвинувся під впливом європейських країн, які першими почали його формувати; заснований на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом століть відповідно до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.

Середньовічна передісторія українського конституціоналізму – це тривалий шлях від “Руської Правди” до Литовських статутів. Тут лише формувалися початки механізмів захисту прав різних суспільних станів. А вже зародження вітчизняної конституційної думки пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (друга половина XVII- XVIIІ століть). Вагомою віхою того часу стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року. За змістом це був документ, який у політико-правових поняттях обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій.

Складний  і трагічний період формування конституційних ідей після втрати української державності припадає на кінець ХVІІІ-початок ХХ століть. Він відбувався в умовах жорстокої реакції з боку російського царизму і пов’язаний
з іменами славних синів України: Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова, Георгія Андрузького, Івана Франка, Михайла Грушевського, В’ячеслава Липинського,  Миколи Міхновського.

Конституційні проєкти доби Української революції 1917-1921 років заклали основи державницької традиції УНР. Подальший свій розвиток вони отримали
у програмних документах Української головної визвольної ради (Універсал, Платформа і Тимчасовий устрій), ідеологія яких  була спрямована на консолідацію всіх національних сил на визвольну боротьбу, що тривала до кінця 50-х років.

Натомість аж чотири радянські конституції, хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише формальним прикриттям колоніального становища України та панування в ній тоталітарного режиму.

Новітній же конституційний процес нерозривно пов’язаний уже
з відновленням української державності.

І от тепер незмінний упродовж століть цивілізаційний вибір українського народу ми вкотре відстоюємо у збройній боротьбі проти агресії. Московська влада, як завжди,  робила і робить спроби присвоїти українську історію, поцупити наші надбання, наших людей, дітей, майбутнє. А наша Конституція, обґрунтовуючи
й освячуючи цю нашу боротьбу, вимушена, на жаль, знову вбратись у військовий однострій.

Адже саме Конституція своєю статтею 17 базово регламентує збройний механізм цієї боротьби, визначаючи військове формування, на яке покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності – Збройні Сили України, наголошуючи при цьому, що порятунок Батьківщини є не лише функцією держави та її інституцій, а й «справою всього Українського народу». Вона ж статтею 65 також персонально для кожного з нас встановлює непохитний постулат: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України».

До речі, якраз брутальне ігнорування і, як виявилося згодом, злочинне невиконання українськими колишніми «державними мужами» норми згаданої сімнадцятої статті щодо заборони розташування іноземних військових баз на території України, власне, і стало першопричиною всіх подальших бід України. Згадаймо, що угода про умови перебування російського Чорноморського флоту 
у Севастополі була підписана ще 28 травня 1997 року. А 21 квітня 2010 року президент-зрадник  Янукович зі своїм московським колегою підписали ще й так звані Харківські угоди, відповідно до яких термін перебування Чорноморського флоту у Криму подовжувався на 25 років з автоматичною пролонгацією на п'ятирічні терміни.  І весь цей злочин через тиждень ратифікувала вже й Верховна Рада України. Таким чином, у результаті антиконституційного голосування росія отримала плацдарм для тимчасової анексії Криму. Правда, під час пленарного засідання парламенту між представниками опозиційних та провладних партій відбувалися сутички.

Ну а тепер, як казав класик, маємо те, що маємо: «сутички» переросли у криваву війну, в яку втягнутий майже цілий світ.

Отже, з Основним Законом «гратися» – небезпечно. Його треба тільки свято виконувати. Такий, який він нині є.

Зрозуміло, війна оголила багато проблем, у тому числі й на конституційному рівні. Чимало норм сьогодні потребують значного уточнення, доповнення, розширення, а можливо, й нової редакції. Про це неодноразово висловлюються експерти, політики, юристи-практики. Навіть стаття 157-ма, котра говорить про те, що «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану», сама потребує змін. Коли подібна норма закладалась у тіло Основного Закону, її автори навіть уявити собі не могли, що режим воєнного стану справді буде застосований і триватиме другий рік поспіль. Але реалії є такими, якими є, і саме вони, можливо, вимагають редагування інших статей.

Подібні зміни, безперечно, могли б стосуватися, наприклад, таких сфер, як діяльність політичних партій, громадських, релігійних організацій, насамперед, унеможливлення створення проросійськи орієнтованих чи організаційно пов’язаних із державою-агресором. Можливо, варто на рівні Конституції закріпити норму, котра раз і назавжди поставить поза законом будь-які політичні проєкти
з присмаком росії. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України ще раз визнала росію державою-терористом, а її політичний режим – неонацистським за «суттю і практикою». А 2 травня 2023 року парламент роз’яснив, що, на його думку, слід вкладати у термін «рашизм». Мабуть, подібні новації так чи інакше варто відобразити у Конституції України

Ще одна важлива конституційна новела повинна таки остаточно унормувати заборону або дозвіл проведення виборів під час воєнного стану. Дане питання є дуже складним і неоднозначним. На це Україні натякають і закордонні партнери. Звісно, доки тривають бойові дії, на місці їх проведення неможливо організувати роботу виборчих дільниць та комісій. Але між бойовими діями та воєнним станом у законодавстві немає знаку «дорівнює»

Треба також нарешті конституційно визначитись, якою ж республікою насправді є сучасна українська держава: парламентсько-президентською чи президентсько-парламентською, або навіть президентською. Від цієї точності
у майбутньому залежатиме оптимальний розподіл повноважень гілок влади.

Такої ж конституційної конкретики потребує й нормування регіональних відносин усередині країни: села, селища, міста, територіальні громади, райони, області. Особливо болісно ця тема торкається Криму. Яким невдовзі буде його статус?

Зрозуміло, про всі ці новації говорити можна буде тільки після Перемоги.

Але думати треба – сьогодні.

Як переконаний Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко, Конституція — це Основний Закон, і він залишається таким під час важких подій, які переживає Україна. Ми працюємо відповідно до Конституції і більшість прав і свобод продовжують гарантуватися для громадян: територіальна цілісність, недоторканість і розповсюдження нашого суверенітету на всю територію України. У Конституції, а значить і в серці кожного українця, прописано, що Україна нерушима в своїх кордонах.

Основоположні права і свободи, закріплені в Конституції, – це не просто слова на папері, а фундаментальні цінності українців. Їх вони завжди відстоювали на акціях протесту, а зараз реально воюють і гинуть за це на фронті. І саме це змусило Європу перейти від позиції «пошуку компромісу» до позиції дієвої підтримки українського народу.