22 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Для мільйонів людей 22 червня 1941 року трагічна дата. Відзначається щорічно 22 червня, у день початку німецько-радянської війни відповідно до Указу Президента України «Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 року.

Цього дня по всій лінії радянсько-німецького кордону розпочався наступ німецьких військ із використанням усіх видів зброї. Німецька авіація піддала бомбардуванню міста Житомир, Київ, Севастополь. Ветеран війни, ніжинець Сидорович Г.С., який на той час проходив службу у 206 стрілецькому полку в прикордонному місті Перемишль згадував, що бійці не усвідомлювали, що розпочався найбільш кровопролитний етап Другої світової війни; всі вважали, що це лише прикордонний конфлікт подібний до Хасану чи Халхин-Голу, тим більше станом на 10 ранку місто повністю вдалося відбити і відновити державний кордон. Подібні думки, навіяні державною пропагандою, переважали і в більшості населення. Вважалось, що Червона армія швидко впорається із агресором і буде бити загарбника на ворожій території. Однак прорахунки командування в стратегічному плануванні, репресії проти командного складу армії і флоту і, звідси нездатність приймати адекватні тактичні рішення відповідно до ситуації на місцях, призвели до болючих поразок в перший період радянсько-німецької війни.

Фактично ця війна стала найкривавішою в історії українського народу. Більш ніж п’ята частина населення України загинула в роки лихоліття. За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5–4 млн українців, у партизанських формуваннях — від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА — понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8–10 млн, демографічні — 10–13 млн осіб. Крім того, великою трагедією для мільйонів українців стала примусова депортація: з України до Німеччини й інших країн вивезли від 2,4 до 2,8 млн мирних громадян. Ця цифра становила майже 80% від усіх радянських людей, депортованих нацистами.

Не повернулись з війни додому і багато представників нашого навчального закладу: студенти, викладачі, випускники. Зокрема директор Ніжинського технікуму механізації В.А. Рябко призваний до діючої армії загинув 31 липня 1942 року під Сталінградом.

Студента технікуму М.П. Прудкого після другого курсу призвали в армію, де він після проходження навчання очолив розвідувальний взвод в 89-ї танкової бригади й загинув у червні 1944 року. Звання Героя Радянського Союзу йому було присвоєно посмертно. Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком кожного із нас є – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.

Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!