СВІТЛО «ЩЕДРИКА» - МЕЛОДІЯ, ЩО ЄДНАЄ КОНТИНЕНТИ Й ПОКОЛІННЯ

Є мелодії, які перестають бути лише музикою. Вони стають символами, знаками часу й носіями пам’яті. Такою є українська щедрівка. «Щедрик» — пісня, що народилася з глибини народної традиції й облетіла світ, поєднавши континенти, культури й покоління. Дух цієї видатної української мелодії панував 16 грудня у Світлиці Української Державності й об’єднав у спільному просторі наших студентів, викладачів, батьків та ансамбль скрипалів «Рондо» Ніжинської хореографічної школи. Дуже символічно, що різні заклади, родини, діти та молодь зібралися разом заради спільних цінностей української культури.

Тон зустрічі влучно підкреслив директор Василь ЛУКАЧ. Звернувшись до гостей словами легендарного «Щедрика», він акцентував на постаті Миколи Леонтовича та глибокому символізмі події. Як ластівка є вісницею весни, так і наша молодь є символом відродження. У стінах Світлиці Української Державності це відчувається особливо гостро. Наші студенти та педагоги, ансамбль скрипалів «Рондо» Ніжинської хореографічної школи на чолі з директором Галиною ТИМОШЕНКО своїм прикладом доводять: українська культура живе! Залишаючись на рідній землі у непрості часи, вони своєю працею та талантом не лише зберігають традиції, а й наповнюють їх новими сенсами.

Тему продовжила завідуюча лабораторії національно-патріотичного виховання та міжнародних зв’язків Тетяна ШАХРАЙ, наголосивши, що «Щедрик» — це значно більше, ніж різдвяна пісня. Це музичний код України, який на початку ХХ століття став мовою національної гідності та потужним інструментом культурної дипломатії. У час, коли молода Українська Народна Республіка боролася за своє право на існування, саме культура заговорила до світу переконливіше, ніж будь-які політичні декларації, доносячи правду про Україну через музику, мистецтво й духовні цінності.

Саме цю глибинну автентику, яку світ почув сто років тому, майстерно відтворила в акапельному виконанні художній керівник Наталія ПАНАС. Її спів нагадав нам про те, що справжній «Щедрик» — це зовсім не різдвяна історія про дзвіночки, як звикли вважати на Заході. За своєю суттю цей твір є набагато древнішим за події ХХ століття. У його першооснові звучить образ ластівки, вісниці весни. У традиційній українській культурі ластівка символізує початок нового життєвого циклу. Саме тому «Щедрик» співався як побажання достатку й світлих змін. Крім того, 21 березня, у День весняного рівнодення, у давнину починався новий рік, тож щедрівка також пов’язана зі святкуванням оновлення та нового початку в природі й житті людей.

Нове життя цій прадавній мелодії подарував геніальний Микола Леонтович, перетворивши її на хоровий шедевр світового рівня. Його обробка надала «Щедрику» унікального звучання — мінімалістичного, але надзвичайно емоційного, впізнаваного з перших нот. Саме в такому вигляді «Щедрик» розпочав свій світовий тріумф завдяки діяльності Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця. Гастролі капели у 1919–1920 роках стали голосом України у світі і перетворилися на справжню культурну дипломатію, яка відкривала Європі й Америці існування окремої української нації з глибокою мистецькою традицією.

Реакція європейської публіки та професійної спільноти була однозначною — це був тріумф. Відомий диригент, професор Празької консерваторії Ярослав Кржічка після виступів хору визнав помилковість тогочасних європейських уявлень: «Ми тяжко їх кривдили, коли з'єднували їх проти волі з народом російським... Українці прийшли й перемогли!»

Закордонна преса відзначала не лише високу майстерність співаків, а й глибоке емоційне потрясіння від почутого. Голландське видання La Gazette de Hollande 24 січня 1920 року повідомляло: «До України мені було цілком байдуже, але тепер я ладен скрізь відстоювати Мистецтво цієї країни!». В бельгійській газеті Journal de Liège наголошувалось: «Українське мистецтво — нове, але потужне. Хто його відчув, не може не полюбити України». В Швейцарській La Patrie Suisse діяльність капели назвали «зразком гарної патріотичної пропаганди».

Підтримка лунала й на найвищому рівні. Королева Бельгії Єлизавета висловила своє захоплення особисто: «Мої всі симпатії на боці вашого народу, я знаю, як тяжко він здобуває собі волю». В унісон їй Королівське хорове товариство Société Royale Réunion Chorale de Schaerbeek звернулося до митців гаслом: «Слава Україні! Слава Мистецькій Україні!». Усвідомлюючи історичну вагу цієї місії, Головний Отаман УНР Симон Петлюра пророче підсумував: «Ваша праця буде записана на сторінках історії нашого державного й культурного будівництва».

Так «Щедрик» став не лише шедевром світової музики, а й символом того, як культура здатна змінювати ставлення до країни, відкривати її світові та формувати міжнародну підтримку. Через цю мелодію Україна заявила про себе як про націю з глибокими історичними коренями. «Щедрик» став мовою, якою Україна заговорила зі світом, символом гідності, самобутності та права бути почутою. Народжена з фольклорної традиції, ця мелодія об’єднала континенти й покоління, переконливо довівши: українська культура має силу перемагати без зброї.

Досліджуючи цей феномен культурної дипломатії, студенти науково-популярної студії «Знаймо і пам’ятаймо нашу історію» (керівник – Тетяна ШАХРАЙ) звернули особливу увагу на географію творення шедевра. Вони наголосили на особливій ролі Покровська — міста, де Микола Леонтович упродовж чотирьох років жив і творив, працюючи над мелодією «Щедрика», якій судилося підкорити світ. Адже ще задовго до того, як назва Покровськ стала синонімом болю, це було місто «Щедрика» — місто народження мелодії, що заговорила з людством мовою культури.

Цей болісний зв’язок часів гостро прозвучав у промові студійця Василя ДОЛИННОГО. Його слова, виголошені від імені студентів, знайшли відгук у серці кожного, адже в них пульсувала сучасна реальність України. Це боротьба за право бути собою, за свободу, мову й культуру. Ціна цієї боротьби сьогодні надвисока — життя, долі, зруйновані домівки. Та зараз, коли Україна знову платить цю страшну ціну, «Щедрик» звучить як маніфест: нас намагалися не почути — але нас почули; нас прагнули стерти — та ми залишили слід в історії. Бо культура — це теж фронт. І на цьому фронті Україна вже одного разу перемогла. Тож і нині «Щедрик» залишається живим нагадуванням: українська культура — жива, а наш дух — незламний.

Яскравим музичним втіленням цієї сили став виступ ансамблю скрипалів «Рондо» Ніжинської хореографічної школи. Виконання «Щедрика» в обробці Олександра Гоноболіна прозвучало особливо проникливо, адже цей колектив — лауреат численних обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Географія їхніх успіхів вражає: від Ніжина, Прилук, Чернігова, Сум, Ужгороду, Кам’янць-Подільського, Житомира й Києва до сцен Відня, Граца та Анталії. Керують ансамблем Людмила БОБИР та Тетяна АВЕР’ЯНОВА, концертмейстер — Тетяна ДЯКОНЕНКО. Своїм мистецтвом юні скрипалі продовжують шлях культурної дипломатії «Щедрика», несучи у світ живе звучання України.

Під гучні оплески, що супроводжували натхненний виступ ансамблю скрипалів, до слова було запрошено шановну гостю — директора Ніжинської хореографічної школи Галину ТИМОШЕНКО. Вона щиро подякувала директору інституту Василю ЛУКАЧУ за запрошення, теплий прийом та солодкі подарунки, що додали святкового настрою юним артистам. Окремі слова вдячності пролунали на адресу Тетяни ШАХРАЙ, завідувачки лабораторії національно-патріотичного виховання та керівника студії «Знаймо і пам’ятаймо нашу історію». Галина Львівна наголосила, що надзвичайно приємно, що саме студенти долучаються до такого глибокого науково-творчого пошуку. Завдяки їхній праці присутні відкрили для себе нові цікаві факти, які дають привід ще більше пишатися Україною та нашим народом. Також гостя висловила щире захоплення атмосферою Світлиці Української Державності, яка надихає молодь на вивчення власної історії. На завершення Галина Тимошенко підсумувала, що справжньою окрасою зустрічі став музичний діалог двох колективів. Символізм моменту підкреслило виконання безсмертного «Щедрика»: спершу шедевр пролунав у майстерному акапельному виконанні художньої керівниці Наталії ПАНАС (за що гостя висловила окрему вдячність), а у відповідь ансамбль скрипалів «Рондо» представив свою вишукану інструментальну версію. Це стало яскравим свідченням того, що українська культура є тією могутньою силою, яка об'єднує покоління, навчальні заклади та серця!

Вже зовсім скоро, у передчутті Різдва, ця мелодія знову обійме земну кулю. Її підхоплять хори й оркестри на різних континентах, і в кожному акорді пульсуватиме душа нашого народу. Тож нехай це світове багатоголосся стане гучним свідченням нашої незламності.

Ця науково-мистецька зустріч засвідчила відродження не просто музичного шедевра, а живої традиції, що утверджує національну гідність гідність і продовжує діалог України зі світом. Щедрик - мелодія, що об’єднує світ і захищає світло української культури!

Слава нашій українській музиці, яка сьогодні гордо лунає по всьому світу!