СЛАВНИЙ ШЛЯХ КРІЗЬ БРАМИ ЧАСУ

Отже, 28 червня 2021 року Основному Закону України – 25 років!

Ювілейна дата спонукає кожного активного громадянина до роздумів щодо ролі Конституції у житті України, до поглибленого вивчення її доленосного змісту, до ще більшого усвідомлення її цінності як вивіреного й надійного дороговказу для всієї країни.

Протягом своєї довгої та дуже непростої історії власного державотворення українці та їхні пращури багаторазово прагнули ґрунтовно й надовго унормувати засадничі підвалини свого суспільного життя.

Щоправда, такі стратегічні, кажучи сучасною мовою, устремління були здавна притаманні багатьом не лише народам, а й цілим цивілізаціям. Перелік цих вікопомних писаних і неписаних документів, кожен із яких у певний час і на певній території претендував на звання Основного Закону, є просто велетенським.

Чого тільки варті для загальнолюдської скарбнички моралі й духовності такі давні відомі зведення правил, як вавілонські Закони Хаммурапі; давньогрецькі конститу́ції Соло́на, Арістотеля, Лікурга Спартанського; давньоримські Закони Дванадцяти таблиць; давньоіндійські Едикти Ашоки та закони Ману; цілий ряд середньовічних німецьких правових кодексів, так звані «Варварські правди», також пізніші японська Конституція сімнадцяти статей, англійська Велика хартія вольностей та Золота булла Священної Римської імперії.

Але це ті, які, так би мовити, на слуху. А скільки таких, з якими працює лише обмежене коло фахівців і про яких знає зовсім незначна частина населення. Їх не те що десятки, їх сотні. І кожне віддзеркалювало світобачення свого народу у той чи інший час.

Не всі з них, безсумнівно, залишили достатньо помітний слід в історії світового конституціоналізму, але абсолютно всі вони разом стали тими сходинками, якими людство повільно, поступово і незворотно піднімалося до своєї споконвічної мрії – до Справедливості.

А от в українській хронології подій конституційної ваги першою, звичайно, згадують ту, що відбулася 5 квітня 1710 року, коли в місті Бендерах, на теренах тодішньої Османської імперії, на загальних зборах козаків було затверджено «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького». Саме його гетьман, Пилип Орлик, ініціював створення правового акта, який ще у ті далекі часи містив у собі такі сучасні норми, як розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, захист прав місцевого самоврядування, а також забезпечення соціального захисту незаможних верств населення.

За переконаннями широкої наукової громадськості, це, без перебільшення сказати, була перша європейська конституція якраз з огляду на її співзвучність із сьогоденням.

Безперечно, вона не могла б виникнути нізвідки, якби в її основі не лежала особлива ментальність українського народу, його волелюбність, незалежність, непокірність, наполегливість і порядність. Адже часткою саме цього народу і були козаки, і саме вони й створили першу Вільну конституцію. А от її попередниками, звісно, були й стародавня «Руська правда», і загальновідомі Литовські статути, і статті Богдана Хмельницького.

Оригінальна і смілива думка щодо відновлення Гетьманщини була значно пізніше, у 1846 році, зафіксована у «Начерках Конституції Республіки» – моделі федеративної слов‘янської республіки рівноправних штатів з центром у Києві, автором якої був Георгій Андрузький.

Наприкінці ХІХ століття свої бачення державного облаштування України висловили Михайло Драгоманов, Станіслав Дністрянський і Микола Міхновський.

А потім прийшло криваве ХХ століття.

У вересні 1905 року Михайло Грушевський оприлюднив свій сміливий проект Конституції під назвою «Основний Закон «Самостійної України»-спілки народу українського», який передбачав повну самостійність України.

Національно-визвольні змагання 1917-1921 років стали генератором прискорення конституційного процесу в Україні. Усі чотири Універсали Центральної Ради стали своєрідними «пробами пера» для майбутньої української Конституції. Вона й була прийнята вже 29 квітня 1918 року під назвою «Статут про державний устрій, права і вільності УНР».

Установчий правовий акт гетьмана Скоропадського «Закони про тимчасовий державний устрій України» скасував усі акти, що були прийняті Центральною Радою, у тому числі й цю Конституцію. Але тимчасовість гетьманських законів обумовлювала і тимчасовість самої гетьманської влади, яка постійно репрезентувала свою монархічну державотворчу орієнтацію, що зовсім не відповідало інтересам простого народу.

1 листопада 1918 року на Галичині була утворена нова держава, яка через тиждень стала офіційно називатися Західноукраїнською Народною Республікою. «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», прийнятий 13 листопада 1918 року, був тут паростком майбутньої конституції.

Перші вогнища Другої світової війни, яка розгоралася в Європі, обпалили Україну значно раніше, чим 22 червня 1941 року. Не скорившись фашистам, як угорським, так і німецьким, геройськи загинула Карпатська Україна. Але все ж таки вона встигла у березні 1939 року прийняти конституційні закони, які визначали основи державного ладу у молодій суверенній республіці.

Згодом, у липні 1944 року, всенародна відсіч нацистським інтервентам проявилась також і в тому, що на західних землях України, на Установчих зборах Української головної визвольної ради було ухвалено програмні документи: Універсал, Платформа і Тимчасовий устрій, які також стали джерелом української конституційної думки.

Не можна просто так вилучити з українського хронологічного ряду чотири радянські конституції, адже майже три чверті століття саме вони були головними регуляторами всіх аспектів життя на нашій землі. Мало того, Україна, уже будучи незалежною, ще цілих п’ять років жила за Конституцією УРСР 1978 року.

Стартовим політико-правовим актом на сучасному етапі конституційного процесу в Україні стала Декларація про державний суверенітет УРСР, яка була прийнята 16 липня 1990 року і на основі якої згодом народилася нова конституція.

8 червня 1995 року з метою усунення протистояння, яке виникло між Президентом України і Верховною Радою України на ґрунті різності політичних позицій щодо вибору шляхів подолання економічної кризи, було започатковано річний перехідний період для підготовки і прийняття Конституції України. Главою держави і спікером парламенту був підписаний Конституційний договір.

І, нарешті, 28 червня 1996 року – після безперервного дводенного засідання у сесійній залі – Верховна Рада України прийняла Конституцію України.

На той час цей довгоочікуваний установчий документ експертами вважався найкращим у Європі. А, власне кажучи, чому б українській конституції тоді було й не бути правовим зразком для цілого континенту? Адже вона увібрала в себе весь світовий прогресивний досвід конституційного нормотворення, її творці сповна відтворили у ній демократичні надбання як власного народу, сучасників і пращурів, так і своїх сусідів, ближніх і дальніх. Зміст Конституції охоплював найактуальніші сфери державно-суспільного життя, і норми її регулювали ці ключові відносини виключно на принципах народовладдя, державного суверенітету, верховенства права, законності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, політичного і еко¬номічного плюралізму тощо.

Звісно, кожна нація та її держава, створюючи свою конституцію, завжди сподіваються на те, що саме цей норматив проіснує як мінімум тисячу років. Але життя є життя: приходять нові покоління, переоцінюються цінності, визначаються інші орієнтири, оновлюється картина світу взагалі.

От і Основному Закону України теж довелося змінюватися – аж 8 разів!

Так, зміни, внесені до Конституції 8 грудня 2004 року, узаконювали перетворення України з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку.

30 вересня 2010 року дію Конституції України в редакції 1996 року було відновлено.

Зміни від 1 лютого 2011 року осучаснювали процедури виборів на всіх рівнях: від Президента України до місцевих депутатів.

Зміни від 19 вересня 2013 року стосувалися повноважень Рахункової палати.

2 березня 2014 року була відновлена чинність конституційної норми щодо парламентсько-президентської форми правління в Україні.

2 червня 2016 року до Конституції України були внесені зміни щодо організації правосуддя.

Зміни до Конституції України від 7 лютого 2019 року закріплювали незмінність стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

3 вересня 2019 року змінами до статті 80 Конституції України ліквідовувалась недоторканність народних депутатів України.

Українська держава шанобливо і обережно ставиться до Основного Закону своєї країни. Президент України ще 30 березня цього року видав указ № 128/2021 "Про відзначення 25-ї річниці Конституції України" з детальним переліком завдань усім державним інституціям щодо гідної зустрічі конституційного ювілею. На виконання цього указу Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 16 червня 2021 року № 664-р затвердив «План заходів з підготовки та відзначення 25-ї річниці Конституції України».

2021 рік взагалі виявився багатим на ювілейні дати. От і в межах святкування 30-ї річниці Незалежності нашої держави Швеція вирішила надати Україні у позику не просто якусь яскраву символічну річ, а саме оригінал латиномовної версії Конституції Пилипа Орлика для її тимчасового експонування тут, на козацькій землі.

І якщо вже згадувати про роки, про їхній плин, то з невимовним болем слід також згадати, що, на жаль, уже аж восьма річниця Конституції України відзначається в умовах війни.

Свій чорний відбиток ця трагедія залишає й зараз і на самій Конституції. Адже агресор постійно хворобливо марить тим, щоб саме на рівні конституційних статей був зафіксований так званий «особливий статус Донбасу», що мало б проявитися насамперед у проведенні нібито українських виборів на тимчасово окупованих українських територіях під дулами російських автоматів.

Лише політична воля керівництва України та сила духу її народу наразі унеможливлюють таке потенційне знущання з Основного Закону суверенної держави.

Невпинність сучасного конституційного процесу в Україні беззаперечно свідчить про те, що сьогодні у центрі Європи народжується нова незалежна нація і впевнено крокує у своє майбутнє.

Отже, визвольні змагання тривають…