Подорож у серце Чернігова: історія, архітектура та легенди

До Дня працівників освіти колектив Ніжинського агротехнічного інституту здійснив незабутню поїздку до Чернігова – одного з найдавніших і найкрасивіших міст України, історія якого сягає 1300 років. Ця подорож стала можливою завдяки Збройним силам України, які щодня виборюють для нас право жити вільно, працювати і подорожувати.

Нашою першою локацією стала Красна площа – серце міста. Слово «красна» походить від давньослов’янського і означає «красива». І справді, площа вражає величчю та гармонійністю простору. Вона сформувалася ще в XVII столітті як адміністративний та торговельний центр. Тут розташовані Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка та інші важливі будівлі. На жаль, під час повномасштабного вторгнення театр зазнав ракетного обстрілу, тоді загинули мирні люди. Це ще раз нагадує нам про ціну свободи і про те, наскільки важливо пам’ятати і берегти наше минуле та сучасне.

Наступним обєктом став пам’ятник Павлу Полуботку – легендарному гетьману, відомому своїм золотом, нібито покладеним у англійському банку для майбутньої незалежної України.

Особливе враження справила П’ятницька церква святої Параскеви – покровительки торгівлі. Її збудували наприкінці XII – на початку XIII століття. Є версія, що замовником храму був князь Ігор Святославич, герой «Слова о полку Ігоревім». Інші дослідники стверджують, що церкву звели заможні чернігівські купці, проте архітектурні деталі та місце розташування дають підстави вважати, що князь Ігор мав до неї безпосереднє відношення. Недарма її називають «Слово о полку Ігоревім у камені». Під час Другої світової війни храм зазнав значних руйнувань, а після 1943 року при реставрації відкрили сліди давнього мурування, що видно й сьогодні.

Вражаючими були Болдині гори – Чернігівський некрополь із понад 230 курганами X–XI століття, місцями захоронення, серед яких особливо виділяється Чорна могила, де за однією з версій похований князь Чорний, який нібито і заснував місто Чернігів. Саме тут неподалік у 989 році відбулося хрещення чернігівців. Тут же Антоній Печерський облаштував підземну келію для молитви. Так виникли Антонієві печери завдовжки 3,5 км у чотири яруси, разом із Іллінським монастирем, Болдиногорською Лаврою та найбільшою підземною церквою на Лівобережній Україні, висотою склепіння понад 8 м.

Група відвідала Спасо-Преображенський собор – одну з найстаріших кам’яних будівель України, закладену у XI столітті князем Мстиславом Володимировичем. Собор зазнав руйнувань під час монголо-татарської навали, але зберіг величний давньоруський стиль і архітектурну гармонію.

Борисоглібський собор спорудив чернігівський князь Давид Святославич на честь святих Бориса та Гліба. Це триапсидний, тринефний храм домонгольської доби. Князь Давид, син Святослава Ярославича і онук Ярослава Мудрого, похований саме тут. Спаський собор прикрашений сонячним годинником, а Борисоглібський вражає давньоруською архітектурою та історичною значимістю.

На території стародавнього Чернігівського дитинця (Вал) оглянули Чернігівський колегіум, заснований у 1700 році, як перший вищий навчальний заклад Лівобережної України. Тут колись висів знаменитий дзвін, який важив понад 855 пудів – майже 14 тонн. Його відлили у 1772 році й називали «Борис». У радянські часи його зняли з дзвіниці, він розколовся і його переплавили. Сьогодні на його місці встановлено пам’ятний знак, що нагадує про величний дзвін і його трагічну історію.

Захоплюючою була історія будинку Лизогуба, який після смерті власника придбав гетьман Іван Мазепа. Тут мешкала юна Мотря Кочубей – донька впливового чернігівського козацького старшини й, за легендою, кохана гетьмана. Історичні джерела свідчать, що між Мазепою та родиною Кочубеїв виник конфлікт: батько Мотрі був страчений за наказом Мазепи через політичні суперечності та зраду довіри. Мотря залишилася сиротою й опинилася у складній долі, але її постать надовго закарбувалася в народній пам’яті. За переказами, мати Мотрі прокляла доньку за трагічну смерть батька, і з того часу привид Мотрі, мов тінь із минулого, щороку з’являється на Успіння Пресвятої Богородиці.

Чернігівський Вал – це не лише мальовничий оглядовий майданчик, а й символ історичної міської оборони. Тут встановлено 12 чавунних гармат XVI–XVIII століття, які колись належали Чернігівській фортеці. Легенда говорить про 13-ту гармату: її нібито використовували для «жартівливих зустрічей», хоча насправді її ніколи не було. Сьогодні гармати – популярна туристична атракція, яка нагадує про військову доблесть і історичну спадщину міста.

Здійснена подорож відкрила нам Чернігів як місто-легенду, місто-герой і водночас місто-берегиню української культури та історії. Тут історія оживає, легенди переплітаються з реальністю, а величні храми та стародавні фортифікації нагадують про незламний дух українського народу.