МІСЯЧНИК ПРАВОВИХ ЗНАНЬ. УСЕ ПРО СУМІСНИЦТВО

Для того, щоб працівник мав змогу повністю реалізуватися як  фахівець, законодавство надає йому право укладення навіть не одного, а декількох трудових договорів: на одному чи на багатьох підприємствах, в установах, організаціях відповідно до частини 2 статті 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП) .

У сучасних умовах організації праці сумісництво може розцінюватися не тільки як можливість одержання додаткової зарплати, але й шанс набуття працівником більшого досвіду роботи та професійних компетенцій. Адже багато роботодавців цінять працівників, які мають ширші навички та вміння, і саме робота за сумісництвом може це забезпечити.

Згідно з частиною 1 статті 102-1 Кодексу законів про працю України,  сумісництво – це виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця-фізичної особи.

Види сумісництва: внутрішнє (додаткова робота виконується у основного роботодавця), зовнішнє (додаткова робота виконується в іншого роботодавця).

Строки сумісництва: необмежений строк, на певний період, виконання конкретної роботи.

Зайнятість за сумісництвом: повна, неповна.

Час сумісництва: може виконуватися як до, так і після основної роботи. Графіки цих двох робіт не повинні збігатися. Тобто режим роботи має бути зразу узгодженим  і з майбутнім працівником, і з його безпосереднім керівником.

Виняток — дистанційна робота за сумісництвом. При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначає трудовий договір (ч. 5 ст. 60-5 КЗпП).

Посади на основній роботі та за сумісництвом можуть бути як однаковими,  так і різними. Кількість місць роботи за сумісництвом законом не обмежується.

Прийняття на роботу сумісників відбувається у тому ж порядку, що й для усіх інших працівників: працівник сам зазначає у заяві, яке це місце роботи для нього – основне чи за сумісництвом; укладається трудовий договір; видається наказ про прийняття на роботу (в обов’язковому порядку); до податкової служби подається повідомлення про прийняття працівника на роботу; працівник під підпис інформується про місце та умови роботи. Випробування суміснику теж може бути встановлено на загальних умовах (ст. 26 КЗпП). Роботодавець не зобов'язаний перевіряти у працівника наявність основного місця роботи.

Припинення трудового договору із сумісником також відбувається на підставі норм КЗпП.

Кадрова служба за основним місцем роботи може внести запис про роботу за сумісництвом тільки після звільнення з роботи за сумісництвом за бажанням працівника (п. 2.14 Інструкції про ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 №58).

Право на щорічну відпустку сумісники, як і всі наймані працівники, мають зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати (ст. 2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки).

Щодо якихось обмежень на сумісництво, то у комерційному секторі їх не існувало і раніше, і немає зараз. Стосовно ж бюджетної сфери, до якої належить і наш інститут, то тут мають місце певні правові зміни.

Так, якщо раніше керівник разом із профспілкою міг впровадити обмеження на сумісництво для працівників, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, якщо їхня додаткова робота могла негативно вплинути на їхнє здоров’я та безпеку виробництва, а також міг обмежувати роботу за сумісництвом неповнолітніх і вагітних, то зараз  ця норма втратила чинність, натомість продовжує діяти частина друга статті 21 КЗпП, яка  передбачає, що обмежувати право працівника на роботу за сумісництвом можуть тільки законодавство, колективний або трудовий договір.

Якщо раніше сумісник не мав права працювати понад 4 години на день і понад повний робочий день у вихідний день, а протягом місяця — більше половини місячної норми робочого часу, то тепер, якщо штатний розпис передбачає 1,0 штатну одиницю, на підставі заяви працівника керівник, якщо він згоден, наказом встановлює пов¬ний робочий день – 8 годин або більше.

Нині сумісник не зобов’язаний брати щорічну відпустку одночасно з відпусткою за основною посадою. Також сумісник має право взяти відпустку без збереження заробітної плати на строк до закінчення відпустки за основною посадою (п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

Сьогодні вже не можна звільнити сумісника у зв’язку з тим, що назад повертається основний працівник. Сумісників, як і основних працівників, звільняють із підстав, визначених КЗпП, їм також виплачують вихідну допомогу у випадках, передбачених статтею 44 КЗпП.

Якщо з 1 січня 2023 року за статтею 22 Закону України від 23.09.1999 № 1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» сумісники не мали права на допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу по вагітності від Пенсійного фонду України, то з 04 квітня 2025 року, як встановлено Законом України від 18.12.2024 №4158 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування», право сумісників на отримання допомоги по тимчасовій втраті працездатності, допомоги по вагітності та пологах як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом – відновилося.

Навіть керівникам державних підприємств, установ і організацій тепер дозволено працювати за сумісництвом у будь-якій сфері. Єдине, що потрібно ретельно контролювати, – не допускати виникнення реального чи потенційного  конфлікту інтересів, як це вимагається нормою пункту 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Під час дії воєнного стану, якщо на основному місці роботи працівник не працює, тобто знаходиться у неоплачуваній відпустці, чи з ним призупинено дію трудового договору, чи йому встановлено простій (без обов’язку перебувати на робочому місці), то таку особу можна приймати за сумісництвом навіть на повну зайнятість.

Працівники часто плутають поняття «сумісництво» та «суміщення». Запам'ятайте: це – різні категорії трудового права.

Суміщення регламентується статтею 105 КЗпП і являє собою додаткову роботу, яку працівник виконує за іншою професією (посадою) або за обов'язками тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи. Доплата за суміщення передбачена у колективному договорі.