КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВЕКТОР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

Цьогорічне свято своєї Конституції Україна відзначає по-бойовому.

Хоча й війна нашої країни із підступним і безжальним сусідом точиться вже аж дев’ятий рік, але саме ця, як її називають, «гаряча фаза» тисячократно підкреслила й підтвердила, що борються у цьому протистоянні дійсно добро і зло. Демократичні цінності, піднесені на наших сонячних знаменах, окрилюють наш народ і роблять його, і насамперед його Збройні Сили, справді воїнами Світла.    

Пракоріння цієї національної звитяжності ховається глибоко у тисячоліттях, а у сучасному прояві віддзеркалюється у своєрідному державному паспорті України – в Основному Законі.

У цьому наріжному політико-правовому документі якраз і зафіксовано те, заради чого незчисленні покоління українців не лише мріяли, а й проливали та, на жаль, і досі проливають свою кров, – Права Людини. І тут же, як на стратегічній «дорожній карті», накреслені й шляхи виконання цих величних завдань.

Один із таких обов’язкових маршрутів чітко визначений безпосередньо у преамбулі Конституції – це незворотність європейського та євроатлантичного курсу України. По суті, вся ця путінська агресія є всього лише жалюгідною й даремною спробою перешкодити українському народові у його рухові до власного щасливого майбутнього – не рабського, а вільного. От і казиться «старший брат».

А нам, як кажуть, своє робить…

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як представник головуючої тоді в ЄС країни, у своєму листі від імені Європейського Союзу офіційно визнав незалежність України.

Намір України розбудовувати відносини з Європейським Союзом був вперше проголошений у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України».

У подальшому стратегічний курс України на європейську інтеграцію був підтверджений та розвинутий у Стратегії інтеграції України до ЄС, яку схвалено 11 червня 1998 року, а згодом у Програмі інтеграції України до ЄС, схваленій уже потім 14 вересня 2000 року.

5 березня 2007 року Україна та ЄС розпочали переговорний процес щодо укладення нової угоди між Україною та ЄС.

9 вересня 2008 року на Паризькому саміті Україна та ЄС досягли політичної домовленості про укладення майбутньої угоди в форматі Угоди про асоціацію, яка будуватиметься на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції. 

Відповідно до домовленостей, досягнутих в ході Паризького саміту Україна-ЄС, у 2009 року сторонами був розроблений та схвалений Порядок денний асоціації, який замінив План дій Україна – ЄС та поставив собі за мету слугувати орієнтиром для проведення реформ в Україні у процесі підготовки імплементації майбутньої Угоди про асоціацію.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року однією з основоположних засад зовнішньої політики України стало забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС.

На 15-му Саміті Україна-ЄС в Києві 19 грудня 2011 року переговори по майбутній Угоді про асоціацію завершилися, а 30 березня 2012 року текст майбутньої Угоди був парафований главами переговірних команд України та ЄС.

Політичну частину Угоди про асоціацію було підписано 21 березня 2014 року, економічну частину – 27 червня 2014 року.

16 вересня 2014 року Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. З 1 листопада 2014 року здійснювалося  її тимчасове застосування. Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності 1 вересня 2017 року.

І от тепер рік 2022-й: на п’ятий  день російського військового вторгнення до України, 28 лютого, президент Володимир Зеленський підписав заявку на вступ, яку офіційно передали до Брюсселю.

17 червня Єврокомісія оприлюднила свій висновок, яким рекомендувала надати Україні статус кандидата на вступ до ЄС.

Європейський парламент 23 червня 2022 ухвалив резолюцію із закликом невідкладно надати статус кандидата на членство в Європейському Союзі для України.

І ось нарешті пізно ввечері того ж дня лідери всіх 27 держав Євросоюзу одностайно вирішили надати Україні статус кандидата в ЄС. Президент Європейської ради Шарль Мішель назвав це рішення «історичний моментом».   

При цьому Україна отримала від Євросоюзу сім критеріїв, за якими оцінюватиметься прогрес на шляху до членства в ЄС, а саме:

• законодавчо удосконалити процедуру відбору та призначення членів Конституційного суду;
• завершити формування оновленого складу Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів;
• призначити керівників та запустити повноцінну роботу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Національного антикорупційного бюро України;
• привести законодавство у сфері боротьби з відмиванням грошей у відповідність до міжнародних стандартів FATF та прийняти комплексний стратегічний план реформування правоохоронного сектору;
• провадити антиолігархічне законодавство;
• привести законодавство у сфері ЗМІ до вимог директив ЄС та посилити повноваження регулятора ЗМІ;
• завершити реформу законодавства щодо національних меншин згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії.

Як кажуть українські парламентарії, у цьому переліку нема питань, які не відповідають суспільному запиту українців. Всі ці реформи давно назріли. Тепер вони будуть впроваджені у прискореному темпі. Уряд ставить амбіційну мету вже до кінця 2022 року отримати від ЄС позитивний висновок щодо відповідності цим семи критеріям. У разі позитивного висновку почнуться переговори про запуск процедури вступу України до Європейського Союзу.

Разом з переліченими умовами країна-кандидатка потенційно отримує доступ до так званих структурних фондів Євросоюзу. Це сотні мільярдів євро, які можуть бути спрямовані на відбудову міст, постраждалих через війну, відновлення інфраструктури (доріг, мостів, шкіл, лікарень та ін.), а також побудову нової структури української економіки. Принаймні, так було з попередніми країнами-кандидатами. Дуже важливо розумно, прозоро і справедливо розпорядитись доступом до цих фондів. Можливий напрямок структурної допомоги ЄС для України – стимулювання відходу від сировинної моделі економіки і впровадження пріоритету на сучасну переробну промисловість.

Ще один важливий нюанс: потрібно пам’ятати, що у досвіді країн-кандидатів на членство в ЄС були й негативні приклади. Туреччина перебуває у статусі кандидата на вступ до Євросоюзу з 1999 року. Боснія і Герцеговина подала заявку на членство в ЄС у 2016 році, але все ще не набула статусу кандидата на членство в ЄС. Урок від цих країн: нерішучість вбиває шанси. Проте, сьогоднішня налаштованість Президента України, Верховної Ради України та Уряду на досягнення мети практично не залишає сумнівів, що Україна збереже рекордні темпи інтеграції в ЄС.

Розгляд української заявки відбувається у дуже непростий момент для самого Європейського Союзу. Урядам країн ЄС все частіше доводиться обирати між локальними економічними інтересами та спільними демократичними цінностями. Але не тільки Європейський Союз посилить Україну, а й Україна здатна посилити Європейський Союз. Наша єдність – дуже вагома зброя, яка наближає Перемогу.

Усі ці кроки України до Євросоюзу автоматично віддаляють Україну від Росії, від пострадянськості, яка так гальмувала її розвиток.

Тому українському народові є, над чим працювати, тим більше, що 28 червня цього року буде звичайним робочим днем, адже статтею шостою Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено дію статті 73 КЗпП щодо визначення святкових і неробочих днів.

Але це зовсім не означає, що цей священний день не буде святом для кожного українського серця.