День прав людини, який відзначається 10 грудня, символізує універсальну цінність людської гідності, рівності та свободи. Ця дата була обрана за ініціативи ООН на честь прийняття Загальної декларації прав людини в 1948 році – фундаментального міжнародного документа, що став основою для захисту прав і свобод кожної людини, незалежно від її національності, раси, статі чи релігії. Цей день нагадує світовій спільноті про важливість поваги до людських прав і про необхідність спільних зусиль для подолання дискримінації, нерівності та несправедливості.
Причини прийняття Загальної декларації прав людини в 1948 році були зумовлені кількома ключовими факторами, які відображали глобальний контекст після Другої світової війни:
Першим документом, у якому формально була висунута пропозиція про створення акта, що гарантує права людини, став Статут Організації Об'єднаних Націй (англійською: UN Charter) у 1945 році. Це установчий документ, який регулює діяльність ООН, визначає її цілі, принципи, структуру та функції. Статут був підписаний 26 червня 1945 року у Сан-Франциско представниками 50 країн, а набув чинності 24 жовтня 1945 року, після завершення процесу ратифікації. Саме тоді й було проголошено необхідність захисту прав людини на міжнародному рівні як однієї з ключових цілей організації. У Статуті міститься заклик до загальної поваги прав людини (наприклад, у статтях 1, 55 і 56), що стало основою для ідеї розробки Загальної декларації прав людини. Ідея включення прав людини до Статуту ООН виникла під час підготовки цього документа на конференції у Сан-Франциско у 1945 році. Її активно просували кілька ключових осіб і держав:
Це підштовхнуло до створення Комісії з прав людини в 1946 році як один із основних органів Організації Об'єднаних Націй, відповідальних за просування та захист прав людини на глобальному рівні. Протягом перших 20 років свого існування Комісія зосередилася на розробці стандартів і норм у сфері прав людини, що включало підготовку міжнародних договорів і конвенцій. Комісія з прав людини підготувала проєкт Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Робота Комісії з прав людини призвела до прийняття Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права в 1966 році.
Хоча спочатку Комісія не мала повноважень для розслідування порушень прав людини, з 1967 року вона отримала мандат на розгляд випадків порушень прав людини, що дозволило їй проводити дослідження та звітувати про ситуацію в різних країнах. Протягом свого існування Комісія стикалася з критикою за політизованість і недостатню ефективність у вирішенні проблем порушень прав людини. У 2006 році вона була замінена на Раду ООН з прав людини, що мало на меті підвищити ефективність і прозорість роботи в цій сфері.
Комісія з прав людини, була очолена Елеонорою Рузвельт, яка була у 1946 році обрано головою. Вона відіграла ключову роль у формуванні ідеї про необхідність створення Загальної декларації прав людини. Її внесок був настільки значним, що її часто називають "Першою леді світу" за лідерство в цій важливій міжнародній ініціативі. Елеонора Рузвельт керувала роботою комісії, яка включала представників з різних країн, культур і правових систем. Це було непросто, адже виникали суперечки між демократичними країнами та соціалістичним блоком. Вона сприяла досягненню компромісу, забезпечуючи, щоб документ став універсальним і враховував різні цінності та традиції. Рузвельт наполягала на тому, що декларація має бути простим і зрозумілим документом, доступним для всіх людей. Вона особисто брала участь у дискусіях щодо кожної статті, зокрема тих, які стосувалися рівності, свободи слова, права на освіту та захисту від дискримінації. Елеонора Рузвельт своїм баченням, рішучістю та дипломатичними здібностями заклала основу сучасної концепції прав людини. Її роль у створенні Загальної декларації прав людини була вирішальною, а її внесок продовжує надихати на збереження і розвиток ідеалів рівності, свободи та справедливості у світі.
Підготовка першого проєкту декларації також була доручена канадському юристу, дипломату і правозахиснику, Джону Пітерсу Гамфрі, який став директором Відділу прав людини ООН. Гамфрі розробив початковий проект, який став робочим текстом для Комісії. Хамфрі зібрав різні концепції прав людини з історичних і сучасних джерел, щоб створити початковий текст декларації. Хамфрі працював у тісному контакті з Елеонорою Рузвельт, Шарлем Маликом, Рене Кассеном та іншими членами комісії. Він консультував їх щодо правових аспектів тексту та забезпечував юридичну чіткість у формулюванні положень декларації. Його проект включав широку палітру прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні. Він наполягав на включенні універсальних ідей, що зробили документ зрозумілим і прийнятним для різних культур та систем. Його проект ліг в основу багатьох статей остаточної редакції декларації, затвердженої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році.
Рене Кассен, французький юрист, дипломат і лауреат Нобелівської премії миру, зіграв одну з ключових ролей у роботі Комісії ООН з прав людини, зокрема у формулюванні та структуризації Загальної декларації прав людини. Його внесок, зокрема творчий підхід до організації тексту, зробив документ не лише юридично ґрунтовним, а й елегантно сформульованим. Рене Кассен був делегатом від Франції в Комісії з прав людини ООН. Кассен отримав початковий проект декларації, підготовлений Джоном Пітерсом Хамфрі, і зробив суттєві доповнення та зміни, щоб надати документу чіткої структури. Він запропонував поділ декларації на преамбулу та статті, організувавши їх у логічній послідовності: від основних принципів до конкретних прав. Кассен активно підтримував включення принципу універсальності прав людини, наголошуючи, що вони є невід’ємними для всіх людей незалежно від національності, раси чи віросповідання. Він наполягав на додаванні прав, пов’язаних із гідністю людини, правом на освіту, соціальним захистом і свободою совісті. Кассен черпав натхнення з трагедій Другої світової війни, зокрема Голокосту, які він пережив як єврей і активний учасник французького Руху Опору. Він вірив, що декларація повинна стати моральним компасом для запобігання таким злочинам у майбутньому.
Шарль Малик, ліванський філософ, дипломат і державний діяч, був одним із ключових архітекторів Загальної декларації прав людини. Його інтелектуальна глибина, дипломатичний талант і відданість правам людини зробили його важливим учасником роботи Комісії ООН з прав людини. Шарль Малик представляв Ліван у Комісії ООН з прав людини і працював у тісній співпраці з Елеонорою Рузвельт, Рене Кассеном та іншими провідними діячами. Він очолював Третій комітет Генеральної Асамблеї ООН, який займався питаннями прав людини. Як філософ за освітою, Малик наголошував на моральних і духовних аспектах прав людини, підкреслюючи їхню невід’ємність від людської гідності. Його ідеї були натхненні гуманістичними і християнськими традиціями, а також універсальними цінностями свободи та справедливості. Малик активно відстоював ідею, що права людини є універсальними і повинні поширюватися на всі культури, релігії та системи. Він наполягав на тому, що документ має бути не просто юридичним, а й моральним орієнтиром для людства. Малик особливо наголошував на важливості включення свободи думки, совісті та релігії як фундаментальних прав, що відображало його філософські переконання. Він вважав, що ці права є основою для розвитку вільного і справедливого суспільства. Як голова Третього комітету, Малик грав ключову роль у веденні дискусій і подоланні розбіжностей між представниками різних країн і ідеологій. Він працював над досягненням консенсусу між західними демократіями, соціалістичним блоком і країнами, що розвиваються, забезпечуючи прийняття декларації. Шарль Малик був одним із головних спікерів під час дебатів у Генеральній Асамблеї ООН перед прийняттям декларації. Його промови підкреслювали значення документа як символу єдності людства і запоруки миру.
Таким чином, Елеонора Рузвельт, Рене Кассен, Шарль Малик та Джон Пітерс Гамфрі були центральними фігурами в роботі Комісії з прав людини у 1946 році, що призвело до прийняття Загальної декларації прав людини в 1948 році.
Проект декларації обговорювався на численних сесіях Комісії. Перші обговорення відбулися в Женеві в 1947 році, де представники різних країн мали можливість висловити свої думки та пропозиції. Елеонора Рузвельт організувала інтенсивну роботу комісії, що включала засідання до пізньої ночі. Остаточний текст декларації був завершений у червні 1948 року, а 10 грудня того ж року на третій сесії Генеральної асамблеї ООН в палаці Шайо у Парижі декларація була прийнята. За її прийняття проголосували 48 країн, 8 утрималися (серед них СРСР, Українська РСР, Білоруська РСР, Польща, Чехословаччина, Югославія, Південноафриканський Союз (апартеїд), Саудівська Аравія), а дві країни (Гондурас і Ємен) не голосували.
Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року, має чітку структуру, яка складається з преамбули та 30 статей. Ось основні елементи цієї структури:
Перша секція (Статті 1-11). Ця секція проголошує основні права індивіда, такі як: право на життя, заборона рабства, свобода від катувань, право на вільне вираження думок, право на приватність,
Друга секція (Статті 12-17). Ця частина стосується прав індивіда в політичному та громадянському суспільстві, включаючи: свободу пересування, право на власність, право на участь у культурному житті.
Третя секція (Статті 18-21). У цій секції викладені духовні, публічні та політичні свободи: свобода віросповідання, свобода асоціацій, право на участь у виборах.
Четверта секція (Статті 22-27). Ця частина визначає соціальні, економічні та культурні права, такі як: право на освіту, право на охорону здоров'я, право на достатній рівень життя.
Останні статті (Статті 28-30) Ці статті встановлюють загальні принципи реалізації прав людини та обов'язки індивіда перед суспільством. Вони також накладають заборону на зловживання правами.
Прийняття Загальної декларації прав людини 10 грудня 1948 року стало важливою віхою в історії людства, символом спільного прагнення до справедливості, рівності та свободи. Декларація стала першим міжнародним документом, який проголошував права людини універсальними. Прийняття декларації символізувало прагнення людства до справедливості, рівності і свободи після трагедій війни. Це був перший міжнародний документ, що визначив чіткий перелік громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав. Багато країн використовували принципи декларації як базу для розробки власних конституцій і законодавчих актів, що гарантують права людини.
Прийняття Загальної декларації прав людини – це значуща подія світового рівня, яка щороку відзначається 10 грудня під назвою День прав людини або Міжнародний день прав людини. У цей день правозахисники, громадські, релігійні організації, парламенти, уряди та ООН об’єднуються, щоб нагадати про важливість захисту людських прав. Кожна десята річниця супроводжується масштабними інформаційними кампаніями, спрямованими на підвищення обізнаності про права людини та значення Декларації.
Щороку свято проходить під певним гаслом, яке відображає актуальні виклики у сфері прав людини. Наприклад:
Такі теми допомагають зосередити увагу на конкретних аспектах захисту прав людини.
У сучасному світі, де порушення прав людини все ще трапляються, День прав людини нагадує, що боротьба за рівність, свободу і гідність триває. Це свято надихає людей об’єднуватися для захисту своїх прав і підтримки тих, хто потерпає від утисків чи дискримінації.
День прав людини – це не лише нагода для святкування, а й заклик до дій, спрямованих на утвердження миру та справедливості у глобальному світі.
Дмитро Кузьмін, старший викладач кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін
ПРИЙМАЛЬНА КОМІСІЯ
16600, Чернігівська обл.,
м. Ніжин, вул. Шевченка, буд. 10,
навчальний корпус № 1,
навчально-методичний відділ.
(04631) 2-31-30
vstup@nati.org.ua
АДМІНІСТРАЦІЯ
16600, Чернігівська обл.,
м. Ніжин, вул. Шевченка, буд. 10.
.
.
(04631) 2-52-70
natinau@ukr.net